|
Всі пішли і ніхто не вернувся, Тільки вірний в коханні мені, Мій останній лише озирнувся Подивитись на кров в вишині. Прокляли дім і разом з ним діло, Марно пісня дзвеніла ніжніш, І я очі підняти не сміла, Відчувала жорстокість частіш. Їх слова – в осквернілій сорочці, Вони вірші стоптали нові. Я у тридцять у сьомому році Відмивала підлогу в крові. Розлучили із сином єдиним, Катували у тюрмах людей, Оточили підозри, як тином, Усіх тих, хто був проти «ідей». І я стала немовби німою, Бо кляли вони дужо, до сліз, Годували брехнею одною, Напували отрутою скрізь. Довели до кінця до самого, Потім там залишили мене. Любо як від міського порогу Йти туди, де вже смерть не мине.
|