|
Дрібних на шиї чоток ряд, У муфті руки, їх не бачать, Дивлюся неуважно я І більш ніколи вже не плачу. Лице здається ще блідніш, Аніж шовковий запіл юбчин. До брів торкається мені Некучерявлений мій чубчик. І так не схожа на політ Моя хода нежвавометна, Неначе під ногами пліт, А не квадратики паркетні. Блідий рот ледь розтиснутий, І дихаю нерівно, важко, На грудях в мене так тремтить Квіт небувалого з побачень.
|