|
Я грядки буду пестити чорні, Джерелицею поливати; Польові квіточки на волі, Їх не треба чіпати й рвати. Хай їх більше, ніж зір понад хмар Має біло-молочний шлях, Для дітей, для закоханих пар Виростають вони на полях. А мої – то святій Софії В ту єдину пресвітлу мить, В котрій окрики літургії Піднімуться під дивну блакить. І, як хвилі приносять на сушу Що самі на смерть прирекли, Принесу покаянну я душу І квіток із Росії-землі.
|