|
Я так молилася: «Втамуй Бездонну спрагу лебедіння!» Земним від поцейбічних мук Нема і не було спасіння. Як дим від жертви, що не міг Злетіти до престолу Слави, – Лиш тлумно клониться до ніг, В молінні оповивши трави, – Лягаю ницьма... Боже мій, Чи полум’я пошлеш небесне – Тьму запалити поміж вій І німоту мою чудесну?
|