1Душна зала зі світлом гарячим, Променистих очей глибина. Я тільки здригнулася: значить, Для нього стану ручна. Нахилився – щось ніби скаже... І від серця відхлинула кров. Могильним каменем ляже У житті моєму любов. 2Не любиш, очі відвів! Який ти красивий, проклятий! І дух мій вже не злетів, Хоч змалку була крилата. В очах моїх встав туман, Обличчя туманом повиті, Лише червоний тюльпан, Тюльпан у тебе в пітлиці. 3І, як чемності діє веління, Підійшов до мене, усміхнувся. Трохи з ласкою, трохи з лінню Поцілунком руки торкнувся. Старовинних ликів бездонні На мене подивились очі. ...Десять років мого безсоння, Завмирання, тривожні ночі Я вмістила у тихе слово І сказала його – даремно. Відійшов він, і стало знову На душі і ясно, й буденно.
|