1Спекотно від світла палких очей, Ніби проміння – погляди. Я здригнулася: саме цей Може мене приборкати. Схилився – він щось мені скаже... Від обличчя відринула кров. Хай могильним каменем ляже На життя моє ця любов. 2Не любиш, не хочеш дивитись? Який же ти красень, клятий! І я не можу злетіти, Хоча з дитинства крилата. Застилає очі туман, Зливаються речі і лиця. Тільки червоний тюльпан, Тюльпан у тебе в петлиці. 3Наче просто чемна людина, Наблизився, ледь посміхнувся, Напівлагідно і ліниво Поцілунком руки торкнувся – Загадкових, прадавніх ликів Подивились на мене очі... Десять років тамованих криків, Всі мої недоспані ночі Вклала я в одне тихе слово І промовила його – марно. Відійшов – на душі ізнову Стало порожньо і безхмарно.
|