1Від жагучого сонця – спеко́тно, А він глянув – пропік про́менем, Затремтіла я ледь: вільго́тно Приручити йому мене. Нахилився – мо’, щось скаже... Від обличчя відринула кров. Хай надгробним каменем ляже На життя моє та любов. 2Не кохаєш, не хочеш й уздріти? О, красунчик який, триклятий! Ось і я не можу злетіти, Хоч з дитинства була крилата. Очі знов заступає туман, Зливаються речі, обличчя, І тільки червоний тюльпан, Тюльпан у тебе в петлиці. 3Просто й чемно, мені на диво, Підійшов до мене, всміхнувся, Трохи лагідно, трохи ліниво Поцілунком руки торкнувся – Загадкові і древні лики Подивились мені в очі... Десять літ завмирань і криків, І безсонні мої ночі Я уклала у це слово І сказала тихенько – марно. Ти пішов, і мені знову На душі спорожніло. Гарно.
|