|
Його багато літ марно чекала. Цей час був навіть схожим на дрімоту. Та невгасиме світло засія́ло Три роки тому в Вербну ту суботу. Мій голос обірвався і затих – Переді мной стояв усміхнений жених. А за вікном з свічками людохід Неспішно йшов. О, вечір той церковний! Злегка хрустів тонкий квітневий лід, Над натовпом плив голос колокольний, Наче розрада віща, він звучав, І чорний вітер вогники качав. І білі ті нарциси на столі, І келих той, з вином червоним, плоский Я в світанковій бачила імлі. Моя рука, закапана вся воском, Тремтіла від цілунків знов, і знов, «Радій блаженна!», – десь співала кров!
|