|
Чекала марно я багато літ. І дуже схожий час той на дрімоту. Та освятився невгамовний світ Три роки тому в Вербную суботу. Мій голос обірвався і затих – Стояв переді мною мій жених. А за вікном народ поволі йшов, В руках свічки. Пора благословіння! Квітнева крига, хрускіт підошов, Вогнів святкове тихе мерехтіння, А над юрбою голосом дзвіниць Текла розрада, вітер падав ниць. Нарциси білі квітнуть на столі, Вино червоне в кришталі іскриться, Я бачила як в світанковій млі Моя рука закраплена вощиться Й тремтить, приймаючи цілунки. Радій, блаженна! Кров нуртує лунко.
|