|
Його чекала безліч зим дарма. Чекання те – задавнена дрімота. Загинула від сяєва пітьма За тиждень до Великодня, в суботу. Мій голос враз осікся і затих – З усмішкою зайшов у дім жених. Свічки несли – був саме хресний хід... О, мій святочний вечір богомілля! Ледь-ледь хрумтів ламкий квітневий лід, А над юрмою – дзвонів гомін вільний, Він, як утіха віща, пропливав, Павітер чорний вогники гойдав. Й нарциси, що біліли на столі, Й вино червоне у бокалі плоскім Я бачила в поранішній імлі. Моя правиця в крапелинах воску Тремтіла у вогні жаданих вуст, А кров співала радісно: він тут!
|