|
Все обіцяло – бути вдвох: Край неба, тьмавий і черлений, Погідне сниво під Різдво, Стодзвонний вітер Пасхи, клени, Й багрянолозий виноград І водограєві канкани, І пара бабок – сіли в ряд На ржі чавунного паркану. Я вже повірити змогла, Що друга любого побачу, Коли між горами ішла По крем’яній стежі гарячій.
|