|
Там тінь моя лишилася й сумує, В кімнаті бірюзовій ще живе, Чекає – мо’, хто самість обірве... І ладанку емалеву цілує. У тій оселі – наче в днину судну. Запалять свічку – морок-пелена... Тому й новій хазяєчці марудно, А чоловіку багнеться вина? Вчуває він: за ветхою стіною Заброда-гість бесідує зі мною.
|