|
Дзвеніла музика в саду якимось невимовним горем. Свіжо і гостро пахли морем на блюді устриці в льоду. Мені сказав: «Я вірний друг!» і тихо доторкнувся плаття. Наче обійми без завзяття був дотик обережних рук. Так гладять кішок або птиць, і так наїзниць люблять гарних... Та лише сміх в очах захмарних під блиском золота зіниць. Скорботних скрипок голоси співають, стелються за димом: «Благослови на небесі ? Ти вперше тут одна з любимим».
|