|
Дзвеніла музика в саду Щемким і невимовним горем. Так свіжо й гостро пахли морем На блюді устриці в льоду. Сказав мені: « Я вірний друг!» – Торкнувся сукні переможно. О, як з обіймами не схожі Ці дотики жаданих рук. Так пестять кішку або птиць, На вершниць дивляться граційних... Лиш сміх в очах його спокійних, У війнім золоті зіниць. Тужливих скрипок голоси Співають над нічним туманом: «Ти Небу дяку вознеси, Бо вперше тет-а-тет з коханим».
|