|
Дзвеніла музика в саду Усеохоплюючим горем. Яскраво й гостро пахли морем На блюді устриці в льоду. Мені сказав: «Я вірний друг!» – І до мого торкнувся стану. Та не введуть мене в оману Легенькі доторки цих рук. Так пестять кішок чи повій, Так вершниць окидають оком... Лиш сміх в очах його і спокій Під золотистим змахом вій. Тужливих скрипок голоси Пливуть за сизим пасмом диму: «Благослови же небеси – Уперше ти сама з любимим».
|