|
Бриніла музика в саду Гірким неперебутним горем. І зимно, й гостро пахли морем З тарелі устриці в льоду. Він проказав: «Я вірний друг!». Торкнувся сукні – злегка, рвійно... Ніяк не схожі на обійми Ці дотикання звабних рук. Так гладять кішку чи орля, Так споглядають вольтижерку... Лиш усміх ув очах примерклих, Лиш вій рудава перія. Тужливих скрипок голоси Течуть за пасмами туману: «Безхмар’я в неба попроси – Уперше ти сама з коханим».
|