|
О ні, я не тебе любила, Вогнем не спалена отим, Так поясни, яка ж то сила В печальнім імені твоїм. Переді мною на коліна Ти став, немов чекав вінця, І смертні доторкнулись тіні Спокійно – юного лиця. Не перемога поманила, А смерть вночі серед стогів! Не знай, не відай ангел милий, Як я вмираю від нудьги. Якщо яскравим сонцем раю В кущах освітиться тропа, Та дивний птах, що я впізнаю, Злетить з колючого снопа, Я зрозумію: ти убитий Мені розказуєш про те, Я бачу знову горб розритий І окривавлений Дністер. Забуду молодість і славу І як любив невтішно ти. Душа стемніла, путь лукава, – Тебе, твій подвиг без угаву До смерті буду берегти.
|