|
Про милість очі благають І що можу вдіяти я, Коли при мені згадають Те коротке, дзвінке ім’я? Іду стежиною в полі, Повз сірі, старі колоди. Тут вітер легкий на волі По-весняному ще холодний. І серце томливе чує Здалека вість таємничу – Живий він і не сумує, Зухвало-оптимістичний.
|