|
О, дні мої без майбуття! Вчуваю зраду в кожнім слові. І помарнілої любові Бліду зірницю ти простяг. Так непомітно відлітав, Ледь впізнавав мене під вечір. Та струменіла сутінь... Плечі У вільгій млості цілував. Тобі немилою була. Ти настобрид. Жили в тортурах. І, як розбійниця, похмура Любов страждала, повна зла. Вже наче брат... Мовчанки гніт. Та лиш зустрінемося взором, Заприсягнуся небом зорним – В огні розплавиться граніт.
|