|
У коханої сотні прохань, У розлюбленої – вже немає... Рада я, що в сьогоднішню рань Лід тонкий на воді завмирає. І я стану – Христос поможи – На цей лід, ще хрумкий, слабосилий... А ти вірші мої збережи, Для нащадків, щоб нас розсудили. Хай роздивляться в гущі подій, Що сміливим ти був, наймудрішим. В біографії славній твоїй Білу пляму не можна залишить. Засолодка вже чаша сія, Вже затісно коханню горіти. Хай моє невідоме ім’я Прочитають в підручниках діти. Хто цю повість сумну прочитав – Той нехай посміхнеться лукаво... Коли щастя й кохання не дав, Цю гірку подаруй мені славу.
|