|
Скільки примх у коханих завжди! У нелюбої примх не буває. Я радію, що шепіт води Також сном крижаним засинає. І я стану – Христос, поможи! – На цей по́крив, крихкий і прозорий, Ти листи мої всі бережи – Нас нащадки розсудять нескоро. Щоб вира́зніше і яскраві́ш, Ти їм бачився, мудрий і смілий, В біографії славній твоїй Хіба можна лишати пробіли? Надто вабить питво це земне, Надто щільні любовнії сіті. Може справді колись і мене По підручниках вчитимуть діти. І, смакуючи повість сумну, Приймуть з посмішкою лукавою. Ти, кохання не дав таїну, Обдаруй хоч гіркою славою.
|