|
Ні, не любові я прошу. Вона у потайному місці. Повір, що я твоїй невісті Листів ревнивих не пишу. Ти мудрий мій совіт прийми: Їй подаруй мої сонети, У сховок дай мої портрети. Одвік люб’язні женихи! Дурепі багнеться не слів, А перемог сріблистих дзвонів, Не дружніх бесід, а салонних, Їй зайва пам’ять перших днів. Коли відради копійки Розвієш з подругою, милий, Коли в душі – не від руки – Переситу засяє вилом, У ніч величну, повну зваб, Не входь, бо я тебе не знаю. Та й чим тобі допомогла б? Я ран щасливця не зціляю.
|