|
Двадцять першого. Знов понеділок. Абрис міста у зоряній млі. Навигадував ледар без діла, Що буває любов на землі. Від ліноти, нудьги чи розпуки Всі повірили... З ночі у день Ждуть побачень, бояться розлуки. Всюди бризки жагучих пісень. Є й просвітлені – між нетямущих. Їх сповив тихомирний перкаль. В обшар той забрела через пущі, Та відтоді... довірливих жаль.
|