|
Двадцять перше. Ніч на понеділок. Дивний обрис столиці в імлі. Намудрив же нероба-ярижник, Що буває любов на землі. І від лінощів або ж із скуки Всі повірили, й так – день у день: Ждуть побачень, бояться розлуки І співають любовних пісень. Знають інші секрет таємниці, Й спочиває в них тиша-журба... Це прийшло, немов спалах зірниці, І з тих пір неначе хвора й слаба.
|