|
О, не зітхайте по мені, Печаль злочинна і даремна, Я тут, на сірім полотні, Постала дивно й напівтемно. Летючих рук недужий злам, В очах безтяма аж до сміху, Та я змінитись не змогла б На час прогірклої утіхи. Він так хотів, він так велів Словами мертвими і злими. Мій рот тривожно червонів, І щоки стали сніговими. Нема гріха в його вині, Пішов, когось очима гріє, Й ніщо не сниться вже мені У передсмертній летаргії.
|