|
Стоїть на небі місяць, ледь живий, Посеред хмар, що їм у небі мілко, Коло палацу хмурий вартовий З нудьги кляне годинникові стрілки. Жона невірна йде домів одна, Її чоло задумливе і строге, А вірну у важких тужавих снах Пече непогамована тривога. Що я до них? Сім днів тому назад, Зітхнувши, я прости сказала світу, Та душно там, і я втекла у сад – Як ліра грати, зіркою світити...
|