|
Навчилась я так просто, мудро жить, Дивиться в небо і молитись Богу, Надвечір довго в самоті бродить, Аби свою розвіяти тривогу. Коли шепоче щось собі трава, І пломінь горобини тихо гасне, В веселий вірш складаються слова Про це життя – і тлінне, і прекрасне. А вдома – знов долоні лиже кіт Веселий і пухнастий, наче білка. Ледь сяють відблиски в верхів’ях віт Вогню, що світить тиха лісопилка. Лиш зрідка криком тишу перетне Лелека той, що на даху ночує. І коли ти гукнеш тепер мене, Здається, що я навіть не почую.
|