|
Навчилася я просто, мудро жити, Дивитись в небо і молитись Богу, І довго перед вечором бродити, Втомити непотрібну щоб тривогу. Коли в яру шарудять спориші, І никне гроно горобини рясної, Складаю я веселії вірші Про це життя – і тлінне, і прекрасне. Я повертаюся. Лизне мені долоню Пухнастий кіт, муркочучи умильно, І спалахне яскравий той вогонь На башточці в озерній лісопильні. Прорізує цю тишу зрідка звук Лелеки, на даху що десь ночує. Якщо твій в двері пролунає стук, То я, здається, навіть не почую.
|