|
Навчилась цінувати я життя, Дивитись в небо і молитись Богу, Бродити вечорами забуття, Щоб непотрібну скинути тривогу. Коли в яру шепочуть лопухи І никне горобини лист осінній, Вірші складаю про смішні гріхи Та про життя веселе і весільне. Я повертаюсь. Лине до долонь Пухнастий кіт, розчулено муркоче. І радісно спалахує вогонь На вежі лісопильні, що гуркоче. Ковтаю зрідка тишу, мов вино. Лелеки крик – і слідом вже лечу я. Якщо постукаєш у двері чи вікно, – Мені здається, навіть не почую.
|