|
Навчилась жити в мудрій простоті. Дивитись в небо та молитись Богу. Бродити довго, аж до темноти, аби втомити ворухку тривогу. Коли лопух темніє в низині І горобина міряє обнови, Веселі вірші пишуться мені про це життя – минуще і чудове. Я повертаюсь. Ходить край долонь Пухнастий кіт, вколисує піснями. Яскравий розгоряється вогонь Із башточок річної пилорами. Хіба що зрідка прорізає вись крик бусла, що на дахові ночує. Хай навіть ти постукаєш колись, То я, здається, навіть не почую.
|