|
Усі як пішли, вже ніхто не вернувся. Ти на листопадовім асфальті З рання до пітьми Не чекай, в адажіо Вівальді Стрінемося ми. Золотими свічі мають стати, Сном закляті, втім, Най, смичок не вчує, як ввійшов ти В мій поснулий дім Хай німотно в смертному безсонні Півгодини втіх Промайнуть, ти взнаєш по долоні Той же сміх і гріх, І тоді тебе твоя дорога, Вирок хресний твій, Відкерманить від мого порогу В льодяний прибій.
|