|
Тобі покірна? Чи розуму нема?! Покірна я лише Господній волі. Не хочу я ні трепету, ні болю, І муж – палач, і дім його – тюрма. Та бачиш! Я прийшла сюди сама... Рождався грудень, ві́три вили в полі, І світло так було в твоїй неволі, І чатувала за вікном пітьма. Так вільна птаха у прозоре скло Всім тілом б’ється у зимову стужу, Забарвлюючи в кров своє крило. Тепер зі щастям й спокоєм я дру́жу. Прощай, мій тихий, любий ти мені, Бо подорожній відчинив свій дім.
|