|
Безпорадно у грудях холоне, А хода легкою була. З лівої на праву долоню Рукавичку я натягла. І здалося: ступені численні, Хоч я знала – їх тільки три. Шепіт поміж осінніх кленів Попросив: «Зі мною помри! Мене зрадила доля злая, Тяжкий смуток, нема вороття». «Любий, любий! – відповіла я. – Я з тобою піду з життя». І ця зустріч і пісня – останні. Темні вікна дому – і щем. Тільки бачу: горять у спальні Свічі жовтим байдужим вогнем.
|