|
Безпорадно хололо в грудях, Але кроки легкі були ці. В рукавичках заплутались руки, Й чомусь ліва на правій руці. І здалось, що сходинок купа, А я знала – їх тільки три. Осінь в кленах шепоче скупо Й дуже тихо: «Зі мною вмри! Бо я зраджена скрізь мінливо- Сумовитою злістю долі!» Я у відповідь їй: «О, мила, – Я також. Тож помру з тобою!» Пісня ця про зустріч останню. Озирнулась на темний дім. Там жовтіли свічки у спальні У байдужому геть вогні.
|