|
Безпорадно холонули груди, Та були мої кроки легкі. Одягла рукавичку на руку Не з тієї, чомусь, руки. І здалося – чимало східців, А я знала – їх тільки три! Поміж кленів шепіт осінній Шелестів: «Зі мною помри! Ошукала мене підступна Доля, зрадила, от і край». Відгукнулась я: «Любий, любий! Я з тобою помру. Чекай...» Пісня зустрічі, що востаннє... Темний дім засмутив мене. Тільки свічка горіла в спальні Незворушно-ясним вогнем.
|