|
Безпорадно холонуло тіло, Хоч обцас мій відлунив дзвінкий, Рукавичку на праву наділа Я із лівої, бач, руки. Здалося: так східців багато, А я знала – їх тільки три! Жовтих кленів осіння шата Шепотіла: «Зі мною умри!» Линув голос: «Обману й згуби Написали мені на роду». І сказала я: «Любий, любий! За тобою на смерть піду...» Це – стрівання пісні прощальні. Я на темний глянула дім. Там горіла свічка у спальні Вогнем байдужо-блідим.
|