|
Під вуаллю притиснула руки. «Ти сьогодні так зблідла чого?» – Це тому, що печаллю до муки Напоїла, мов трунком, його. Як забути? Він вийшов хитнувшись, Лише губи від горя стулив... Я побігла, перил не торкнувшись, До воріт у нестямі за ним. Задихаючись, скрикнула з болем: «Жартувала! Не кидай! Постій!» Посміхнувся спокійно, із жалем І промовив: «На вітрі не стій.»
|