|
Стисла руки під ніччю-вуаллю... «Від чого́ в серці сумом луна?» – Від того́, що хмільною печаллю Напоїла його доп’яна. Як забуду?.. Хитаючись, вийшов, Весь скривився, як болісний дріт. Я втекла: піднялась щонайвище, – Полетіла за ним до воріт. Задихаючись, крикнула: «Живо Поцілуй. Бо від страсті помру». Запалив... – кинув посмішку лживу І промовив: «Не стій на вітру».
|