|
Руки стиснуті під вуаллю... «Ти скажи, чому знову сама?» – Напоїла коханого сумом. Через те зі мною біда. Як забути? Він вийшов, хитаючись, Він мовчав, не давав одвіт. Бігла, поручнів не торкаючись, Швидко бігла за ним до воріт. Задихаючись, крикнула: «Жарт все. Ти забудь. Бо, як підеш, помру». Посміхнувся спокійно і раптом: «Не помреш. І не стій на вітру».
|