|
Тут все переживе мене, Шпаківні – ветхі, узбережні, Повітря, запашне, прийдешнє, Що вітер з моря нажене. І голос вічності зове – Невідворотність нетутешня. А ця, квітуюча черешня, У сяйві місяця пливе. Здається зовсім не страшною, Біліючи в гаю весною, Дорога, не скажу яка... Де між берез іще світліше, Все на алею схоже більше, Біля відомого ставка.
|