|
Тут все побачить мій кінець, Навіть старі оці шпаківні, І той вітрець м’який та рівний – Весни заморський посланець. І голос вічносте зове, Непереможний, нетутешній, І в сяйві місячнім черешні, Наче видіння зимове. І виглядає так звичайно Дорога, що лежить, мов тайна, По дні смарагдного котла, Там, між дерев, де світло блідне І на алеї все подібне, На парки Царскосельського села.
|