|
Невиразні усмішки влітку чи взимку, До їх таємниць хто не звик, Той спостерігає завжди без помилки Три осені аж кожен рік. Найперша – святкове осіннє безладдя Вчорашньому літу на зло, Де листя летять, наче зошитів клапті, І запах димку, наче ладан багаття, Волого, строкато й світло. І першими в танці берези ялозять, Наскрізний вдягли сарафан, Струсивши потай швидкоплинні ще сльози Мерщій за сусідський паркан. Буває й таке – розпочата ледь повість. Секунда, хвилина – і вмить Та, друга вже йде, безпристрасна, як совість, Похмура, як вражий наліт. Здаються відразу всі блідіше і старше, І затишок йде у небуть, І труб золотавих віддалені марші В пахучім тумані пливуть... І в хвилях холодних його фіміаму Висока прихована твердь, А вітер рвонув, відчинилося – й прямо Всім вмить зрозуміло: кінчається драма, Не третя це осінь, а смерть.
|