|
Буває так: знемога невідома; У вухах не замовкає бій часів; Чи гуркіт десь стихаючого грому. Невпізнаних чиїхось голосів Ввижаються чи скарги, чи то стогін, Таємне коло звузиться навкруг, Але з безодні шепотів і дзвонів Встає один, все перемігший звук – І так вкруг нього непоправно тихо, Що чути, в лісі як росте трава, Як з торбою десь по землі йде лихо... Але ось вже почулися слова І рим легких сигнальні ці дзвіночки – Почну я розуміти в тиші тій, І просто продиктовані рядочки Лягають в білосніжний зошит мій.
|