|
Нам вдалося сяк-так розлучитись І обридлий вогонь загасить. Вічний ворог мій, час вже навчитись Кого-небудь Вам справді любить. Я-то вільна. Мені все забава, – Муза буде вночі утішать, А на ранок припреться знов слава Брязкальцем коло вуха тріщать. То ж не варто молитви вже коїть Озиратись, пійшовши, назад... Чорний вітер мене заспокоїть, Веселить золотий листопад. В подарунок прийму я розлуку, Забуття прийму, як благодать. Та, скажи-но, на хресну цю муку Ти і іншу посмієш послать?
|