|
Коли вночі я жду її приходу, Життя моє немов наприкінці. Що почесті, що юність, що свобода Пред гостею з сопілкою в руці. Ось увійшла. Скидає покривало, Безстрасно глянувши на мене, мов змія. Я їй кажу: «Ти Данте надихала Рядками Аду?» – «Так, звичайно, Я».
|