|
Щоніч сподівана її поява, – Тож ні кровинки на моїм лиці. Що юність, що свобода, що та слава Проти другині з дудкою в руці. І ось ввійшла. Зібгавши запинало, Поглянула уважно звіддаля. «Це ти, – питаю, – Данту диктувала Терцини Пекла?» Тихо каже: «Я».
|