Як міг ти, дужий і свавільний, Забути при колінах цих, Що тлін і холод замогильний Карають первородний гріх! Пощо віддав їй на забаву Всі чудотворні тайники, – Вона твою розвіє славу Захланним хижої руки. Отямся, не в жони земної Печалі творчої моли. Костер високий для такої, Монастиря глухі вали.
|