|
Мені твоя все мариться робота, Твої благословенні ці труди: Лип, назавжди осінніх, позолота І створена сьогодні синь води. Подумай, і тонесенька дрімота Уже мене веде в твої сади, Де кожного злякавшись повороту, В нестямі все ловлю твої сліди. Чи увійду я під казкову стелю, Рукою перетворену твоєю У небо, щоб остуджувать мій жар? Там стану я блаженною навіки Й, розпечені стуливши вже повіки, Там знов я віднайду свій слізний дар.
|