|
Мені ввижається твоя робота, Благословенні всі твої труди: Лип, назавжди осінніх, позолота І витворена щойно синь води. Помислиш тільки – і тонка дрімота Уже веде мене в твої сади, Щоб, кожного вжахнувшись повороту, Без пам’яті шукать твої сліди. Чи під склепіння я ввійду, де сила Твого мистецтва небеса явила, Аби схолов мій осоружний жар?.. Там стану я блаженною навіки Й, розжарені склепляючи повіки, Там осягну я знову слізний дар.
|