|
Муза-сестра подивилась в лице, Погляд ясний і як трунок. І золоте відібрала кільце, Перший весняний дарунок. Муза! Ти бачиш, щасливі як всі – Дівчата, жінки і вдовиці... Краще померти на колесі, Лише не окови ті ниці. Знаю: гадати, й мені обривати Ніжні пелюстки стокротки. Маємо ми на землі зазнавати Тортури кохання солодкі. Палю до зорі на віконці свічу І ні за ким не нудьгую, Тільки не хочу, не хочу – кричу! – Знати, як іншу цілують. А завтра дзеркала нашепчуть зі зла: «Твій погляд не ясний, не трунок...» Я відповім їм: «Забрала вона Божий дарунок».
|